Геродот Галікарнанський.

Давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії» ( цей титул тепер неодмінно додається до імені великого грека), один із перших відомих географів і вчених-мандрівників. Він створив перший загальний опис тогочасного світу. Автор «Історії» в дев’яти книгах, присвячених викладу греко-перських воєн, історії держави Ахеменідів, Єгипту та інших держав, містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.

За свідченням Діонісія Галікарнаського, Геродот народився в малоазійському місті Галікарнас близько 484 р. до н.е. і дожив до 431 р. до н.е. Він походив із багатої та знатної родини, що займалася торгівлею.

У 20 років Геродот відправився у подорож, початковою метою якої був збір точних відомостей про греко-перські війни. Результатом стало дослідження про народи, про які греки в той час мало що знали. Традиція приписує Геродоту тривалі подорожі країнами Сходу, північного узбережжя Чорного моря, Персією.

Геродот кілька років провів в Афінах, де виступав з публічним читанням окремих книг «Історії» - безцінного джерела з історії, етнографії та географії Українського Причорномор’я. В 4-й книзі твору подано систематичний опис життя і побуту скіфів, а також кіммерійців, таврів та інших племен, що заселяли південно-українські степи.

Ця монументальна праця Геродота - перший історичний твір стародавнього світу, що дійшов до нас, і одночасно перший в історії античної літератури пам’ятник художньої прози.

У своїх описах Геродот переказує багато міфів про походження скіфського народу, в яких значна роль відводиться Гераклу. Опис Скіфії він закінчує розповіддю про шлюби скіфів з войовничими жінками племені амазонок, чим і можна, на його думку, пояснити скіфський звичай , що полягає в тому, що дівчина не може вийти заміж, поки не вб’є ворога.

Геродота назвали «великим наслідувачем Гомера».

В епоху Відродження Лоренца Валла (1479) переклав «Історію» латинською мовою.

Батько історії Геродот, який народився у 484 році Старої ери, багато подорожував світом - був у малій Азії, Африці і Європі. Він відвідав і докладно описав Персію (Іран), Ассирію, Вавилон, Єгипет, Грецію і Скитію. Геродот записав все те, що бачив під час подорожей сам, і те, що йому розповідали. Із цих записок батько історії уклав 9 книжок, які тепер зібрані в одну книгу, в котрій понад 620 сторінок.

Сьогодення - це сумарне минуле

То що ж у своїй «Історії» Геродот написав про Скитію і скитів (про Праукраїну і праукраїнців, хоча тоді вони так і не називалися)? Він точно описав територію Скитії (правда, у вимірах є відхилення, викликані тим, що в його час відстані вимірювалися днями подорожі). Точно описані ріки і річки Скитії, і, хоч називаються вони тепер по-іншому, більшість із рік вдається відшукати й нині. Точно описано і моря, що омивали Скитію: це Балтійське (тоді воно називалося Скитське), Чорне (Понт Евксін), Азовське (Меотіс) і Каспійське (Хвалинське). Точно описано і Придніпров’я, долину, з її родючими грунтами та багатими пасовиськами.

Окремі скитські племена, можна сподіватись, в основному також точно описані. Першою особливістю «Історії Геродота» є те, що він всі назви рік, річок, теренів, міст і племен записав так, як їх називали греки, не записавши місцевих скитських назв. Другою особливістю є те, що Геродот не вказував точний час, коли відбувалися описані ним події. Роки тих подій треба встановлювати за іншими джерелами. Третьою особливістю є те, що історія написана не за певною формою, за якою пишуть зараз. Терени, річки, скитські племена, їх звичаї, віра, релігійні обряди - все описано у перемішаному вигляді. Втім, написана «Історія» майже 2500 років тому і так, як тоді уміли писати.

Пам’ятаючи про згадані особливості, можна з певністю стверджувати, що «Історія Геродота» є одним із найважливіших історичних документів Світової історії, написаних приблизно за 500 років до початку Нової ери.

Для нас, русичів-українців, Геродот є «Батьком нашої Праісторії», бо з його «Історії» ми дізнаємося, що наші Предки-Скити були Діти Дніпра (Борисфену). Вони називали себе бористенами, що сучасною мовою означає «наддніпрянці». Ще дізнаємося, що всіх людей, які жили північніше Дунаю, греки називали - гіпербореями, тобто нашою мовою - «північними людьми», а західноєвропейською - «норманами».

За «Історією Геродота» ми, українці, маємо змогу розв’язати на нашу користь два найголовніших питання в нашій історії. Перше - чи скити були місцевими людьми, народом, що народився і розвинувся над Дніпром. Друге - чи в давні часи називались «норманами» не шведи, норвежці чи німці, а скити - наші Прапредки. Таким чином, спрощуються і руйнуються найболючіші і принижуючі ук-

раїнську націю теорії новітніх істориків.

Перша із цих теорій - «персько-іранська», за якою скитів вважають «завойовниками» з Ірану, які прийшли звідтіль і завоювали місцеве Праукраїнське населення.

Геродот ясно пише, що скити йому казали: «Вони є Діти Дніпра, тут народилися, над Дніпром, і тут розвинулися як народ, утворивши свою державу з назвою Скитія».

На доказ цього скити розповіли Геродотові дві легенди, які збереглися серед їх народу. Одна з легенд називає родоначальником скитів Таргетая із трьома синами, інша - Геракла, теж із синами. Коли вважати, що Геродот все записував грецькою (старогеленською), то ім’я Тар-гет-ай дуже легко розгадати, що воно не є грецьке (геленське), а місцеве - скитське. Воно складається із двох скитських слів «цар» і «Гет» та грецького закінчення «ай». Отже, родоначальником скитського народу і засновником держави був Цар Гет - син одного із найбільших та найвойовничіших племен скитського народу Гетів, які займали терен понад Чорним морем від Дніпра до Дунаю.

Друге, не менш чисельне, скитське плем’я заселяло всю Середню Азію, починаючи від гирла ріки Аракс (Волги), включаючи теперішній Алтай і долину ріки Пенджаб (Пакистан) - це Масагети. Цю назву Геродот теж записав геленською, що треба розуміти як чисельні, або великі, Поляни. Старе плем’я русичів, що заселяло терени навколо Києва, також називало себе - Полянами. За Геродотом, було ще одне плем’я скитів - Тисагети. Займали вони терен північніше від масагетів і будинів. Можливо, тисагети були теслярами, а будини - будівельниками, але стверджувати цього не можна.

Таким чином, із теорією «скити - завойовники з Ірану», треба покінчити назавжди, бо Персія (Іран) була тоді маленька держава із примітивною культурою, її вихідці-наїзники не могли навіть підкорити скитів, про що немає жодних історичних згадок. Кир і Дарій пізніше ходили на скитів, перший у 629 році, другий у 512 чи 513 роках Старої ери, і про це в історії є записи. Та ці два походи на скитів, як описує Геродот, для Кира закінчилися трагічно, бо він був убитий масагетами, а Дарій ганебно втік із Скитії, при цьому втративши майже половину своєї 700-тисячної армії.

Тепер треба розв’язати питання з «норманською теорією». Коли Геродот усіх скитів, які мешкали на північ від Греції - за Дунаєм, називає гіперборейцями, що означає північні мешканці, а всіх на південь від Греції називає гіперношіянами, тобто південними мешканцями, то на цілу тисячу років пізніше в Європі історики називали північними людьми німців, данців, голландців, норвежців і шведів, що німецькою означає «нормани», і це ніякого зв’язку не має ні зі скитами, ні з русичами. З норманською теорією пов’язана і теорія «варягів», яких чомусь зараховують до німецьких «норманів», а не до скитських, незважаючи на те, що все узбережжя Скитського (Балтійського) моря аж до самої ріки Рейн заселяли скитські племена. Навіть море, над яким вони жили, називалося Скитським.

У ті давні часи моря були тереном розгулу піратів; німецькі племена називали своїх піратів «вікінгами», а скитські - «варягами», тобто злодіями. Ніхто не стане заперечувати, що ті пірати - варяги і вікінги - були людьми відважними, відчайдухами, що панували над осілим населенням, яке запрошувало собі на князів і герцогів провідників тих варягів і вікінгів.

Отже,за Геродотом, скити були «нормани», і так, як германи, всі вони жили північніше Греції і Риму. Але державність скитів згадується з незапам’ятних часів, а германська державність виникла вже в Новій ері.

Руси - «варяги» із новгородцями та киянами були однокровними братами, і вони дуже швидко звели на скитських землях велику та могутню державу - Київську Русь. Тоді як германські племена ще довго формувались у націю-народ, державність яких утворилася століттями пізніше від Київської Русі. Тому немає історичних підстав для ствердження, що лише германців називали «норманами», бо норманами були і скити-русичі, як їх називав Геродот, а за ним і багато інших стародавніх істориків. Піратами-варягами-розбійниками в давноминулі часи були всі народи, тому можна не цуратися таких назв. Головне те, що ці пірати-варяги пізніше ставали князями - будівничими держав, більшість із яких стали культурними й могутніми, в тому числі і Київська Русь.

Нормано-варязька теорія ніяк не є германською, її сфальсифікували у XVII-XVIII століттях німці і перекроїли на свою користь, адже вони мають відношення до вікінгів і аж ніяк не до варягів.

Геродот записав, що скити казали йому: «Від часу їх першого царя Гета (Таргетая) до вторгнення в Скитію перського правителя Дарія пройшла тисяча років». Це означає, що скитській державі до кінця Старої ери було вже 1488 років і вона володіла тоді вже майже половиною Азії і майже всією Центральною Європою. В ті часи в Європі не було помітних держав, за винятком Римської імперії, яка постійно воювала зі Скитією. Германські племена ще і на початку другого тисячоліття жили роз’єднано, без об’єднання в Германську державу. В цей час скити-русичі вже мали величезну державу - Імперію Святослава-Володимира-Ярослава, яка постала із володінь Скитської Імперії.

Древніми істориками записано, що Гети, Скити, Сармати, Гуни, Алани - це один і той же народ, що розмовляв однією мовою, мав спільне походження й однакові звичаї.